Зберігайте спокій і говоріть про емоції

Трапляється, що ми – дорослі - самі не знаємо, що з нами відбуваються 😕. Часом, складно розпізнати і назвати емоцію і тоді ми їх описуємо через фізичні відчуття або ж просто лякаємося і якось (переважно, невдало) реагуємо. А ще так часто усі емоційні відтінки

і забарвлення класифікуємо на 2 групи «мені добре» 😃 і «мені погано» 😔. І, здавалося б, ну й біс з ним, але ж емоція найчастіше "диктує" поведінку, зазвичай, цілком автоматично 🥺. І як результат, ми маємо – застарілі однакові сварки😤, відмовляємося від цікавих для нас пропозицій і проєктів 🤚, вступаємо у довгі беззмістовні «інтернет-війни»🤬, влізаємо у незрозумілі стосунки 💔, очікуємо, що партнер «здогадаються», що саме нам потрібно і ображаємося, бо цього не відбувається, ставимо надвисокі стандарти до себе і тих хто поряд 💯, і сприймаємо різні неприємні ситуації – як катастрофічні☢️.

А все тому, що в дитинстві ми не навчилися висловлювати свої потреби і почуття. 🌵Третя базова емоційна потреба – власне і є «дозвіл» відчувати різні емоції, говорити про них, розуміти, що усі вони є нормальними і на них є підстави. 🌵Розповідати про свої потреби і отримувати підтвердження, що вони є важливі ☝️. 🌵Навчитися висловлювати їх в екологічний спосіб☘️. Основний «закон» цієї базові потреби – усі емоції є нормальними і дозволеними, але не кожна поведінка є доброю, бо емоції - автоматичні і природні, а наша поведінка – це вибір🤸‍♂️. Важливо навчити свою дитину: - розуміти, що саме я зараз почуваю 🕵️‍♀️ - розібратися, чому я це почуваю 🤔 - подумати, як я можу на цю емоцію відреагувати (у різні способи) 🤝 Також, коли у дитини яскраві емоції, не намагайтеся «виправити» їх чи знецінити, а приєднатися, підтримати, сказати, що так – це нормально відчувати такі емоції і, згодом, як емоції стихнуть, разом подумати, що можна зробити у цій ситуації. 🧠👨‍👩‍👧‍👦

Наприклад, дитина загубила улюблену іграшку і плаче. Найзвичніше, ми реагуємо у 2 способи: 1. «нічого страшного, купимо нову, не плач» 2. «треба було краще пильнувати іграшку, нема чого зараз плакати» У першому випадку – ми знецінюємо емоцію, у другому – забороняємо. І те, і інше у майбутньому «виливається» у внутрішню заборону відчувати «погані емоції» і різні деструктивні способів справлятися з ними. 🧶

Тому, пропонуємо практикувати інший варіант. Доня загубила улюблену ляльку 👧, ви: - «я бачу, що тобі сумно і ти засмучена, бо це справді дуже прикро втрати улюблену іграшку з якою ти так гарно бавилася і мала стільки спільних пригод. То ж як втратити справжнього друга!» ⚡️(тобто називаємо емоцію і причину, нормалізуємо її) - «спробуй згадати, де ти бавилася нею востаннє і ми разом її пошукаємо» 🧘‍♀️ (рішення) або «дуже прикро, що ми не можемо її знайти, а давай уявимо, що вона вирушила в подорож і має цікаві пригоди?» або «давай позгадуємо різні цікаві пригоди, які ти з нею і попрощаємося» або спосіб, який запропонує дитина😢.

Так, ви покажете, що її переживання не є дріб’язковими, а вона сама є важливою для вас. Навчите, розумію, що з нею відбувається і як можна з цим впоратися. І, головне, покажете, що це нормально говорити про те, що турбує. До слова, з дорослими це також працює 😊 Тож, ви можете попрактикуватися зі собою чи своїми рідними. А єдине виховання, що працює – це приклад, тому також говоріть про свої емоції і потреби щиро і екологічно – це зробить щасливішими вас 😊 Маєте свої вдалі «рецепти» - поділіться з нами, хочете щось спитати – з радістю відповімо. 🌵